Народознавчий цикл "З діда-прадіда..." Публікація 1.

Хвилююча картина - вогонь у темряві ночі. На небі зорі мерехтять, на землі багаття горить. Ніченька-чарівниченька на Івана Купала.

Сьогодні мова піде про один із символів цього надзвичайно поетичного свята – український вінок, сплетений з квіточок і трав, оздоблений яскравими стрічками. Та мало хто знає, що це не тільки чудова прикраса, а перш за все — важливий елемент — символ українського життя.

На українській землі вінок відомий здавна, адже його історія починається ще зчасів шумерів, які мешкали на території сучасної України в XV-XIV ст. до н.е. Мабуть, вони й залишили нам у спадок деякі свої символи. Є всі підстави вважати, що український вінок із стрічками — спрощений знак Інанни, міфічної шумерської богині, який означає «ясне небо» і, ніби, бажає «мирного і ясного неба» над головою тому, хто його носить. А ще, це оберіг від усього поганого і недоброго.

Наші пращури вірили в те, що через вінок у наш світ приходили безсмертні душі з потойбіччя, тож він був знаком скорботи за померлим чи загиблим, а у часи античності вінок слугував застільним атрибутом, бо символізував щастя і талант, ним прикрашали священні предмети, увінчували переможців.
Територіальні відмінності.
Майже в кожному етнографічному районі «вінок» мав іншу назву. Крім загальнослов’янських — вінок, вянок, перев’язка, чільце. З ХІХ-поч. ХХ ст. побутували такі назви як: коробуля, лубок (Поділля), теремок (Чернігівщина), капелюшиня, фес (Буковина), корона, перта (Закарпаття), цвіток, квітка (Наддніпрянщина), косиця, плетінь (Гуцульщина), коруна (Лемківщина), гібалка (Переяславщина, Подніпров’я).
Гуцулки носили звиті вінки зі стеклярусу та стрічок, штучних квітів і павиного пір’я — карабулі. Подекуди використовували березову кору, роблячи з неї діадему, прикрашаючи тканиною та коштовностями.
А буковинки носили — коди — вінкоподібні прикраси, що кріпилися на тімені й пишно піднімалися вгору, волосся при цьому розпускалося.
На Вінниччині дівчата прикрашали голову волочковими вінками, основу яких робили з чорної, а деталі з різнокольорової тасьми, на яку нашивали різнобарвні вовняні кульки (кутасики), нитки, намистини, ґудзики.
Різновидом вінка була «квітка» — стрічка з нашитими на кружечок з вовняної тканини з двох боків квітками.
На Поліссі дівчата з незаможної родини носили перевитий квітами обруч, а у дівчини із заможної родини такий віночок міг складатися з кількох перевитих обручів. Більшість вінків носилося без стрічок, їх вплітали лише у весільні.
На Донеччині популярними у селах півдня краю (зокрема с. Сартана) у 50-60 рр. ХХ ст. були парафінові та воскові вінки.
Цією публікацією Менська ЦБС розпочинає народознавчий цикл «З діда-прадіда». Очікуйте продовження.

Кiлькiсть переглядiв: 214

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.