«З діда-прадіда велося…» 3

Як у давнину ярмаркували і наречену обирали

Рубрика: «З діда-прадіда велося…»

Нещодавно мені до рук потрапила замітка в журналі «Жінка», в якій йшлося про «ярмарку наречених». Продовжуючи рубрику «З діда-прадіда велося…» саме про цей старовинний обряд і піде сьогодні мова.

З давніх-давен славилась українська земля ярмарками. Якого тільки краму тут не було: горщики й ложки, вишивані рушники й коштовні прикраси, сало й мед, женихи й наречені… Як би чудернацько це зараз не звучало, проте, молодь обирала собі на ярмарку пару на все життя.

Найкраще весь колорит цього дійства описав Микола Гоголь у повісті «Сорочинський ярмарок».

На Поділлі у селах Ямпільщини «ярмарки наречених» проходили на Масляну в корчмі. Хлопці та дівчата сходилися на масові гуляння. Головним продавцем виступав корчмар, який вихваляв свій «крам» і намагався якнайдорожче продати наречених. Виручені кошти йшли на масничне частування, а «продані» наречені мусили на Великдень дати «покупцям-парубкам» певну кількість крашанок, що і означало згоду дівчини на шлюб. За свідченнями польського часопису «Wier», такі пари дійсно ставали подружжям.

Відомостей про «ярмарки наречених» на Наддніпрянщині й Лівобережжі немає, а от у містечку Красному Броді на Закарпатті, на початку ХІХ століття, цей обряд ще побутував.

« … Біля Василіанського монастиря буває тричі на рік дівочий ярмарок. На той час тисячі руснаків (українців) ідуть на прощу до цього святого місця: тут збираються дівчата з розпущеним волоссям, прикрашені вінками, вдови, в одміну од молодиць, мають листки з зеленого листя… Коли якийсь руснак запримітить дівчину, що йому до вподоби, він тягне її до монастиря, хоч би вона та її батьки й противились тому; і коли йому пощастить з дівчиною досягти порога церкви, їх зараз же вінчають…».

Існує й інший опис такого дійства: «… Звичайно жених підходив до дівчини, яку він любив, і, простягаючи до неї руки, казав: «Коли хочеш парубка, іди зо мною до попа». Вінчання відбувалося лише за згоди дівчини та її батьків, коли було обговорено і узгоджено суму викупу. Потім веселились, їли, танцювали і поверталися додому вже молодим подружжям.

Ще існував обряд «контракти». Він був зафіксований у праці «Значение малоруських свадебных обрядов и песен в истории эволюции семьи» В. Охрімовичем. Проходив він на свято Богоявлення на селищній площі, де збиралися прибрані дівчата і парубки. По один бік площі ставали дівчата на виданні з матерями, по інший - парубки. Обравши собі наречених, хлопці кидали в них сніжкою, а потім, вже разом з обраною дівчиною йшли до церкви, (мабуть, по боже благословення). Щоправда, тільки на Масляну можна було засилати сватів. Такий обряд проходив щороку в селищі Перегинське, що на Закарпатті і тривав близько двох годин.

Ось такі «ярмарки наречених» були притаманні українцям, а ще, знайомство молодят проходило на балу та про це наступного разу в рубриці «З діда-прадіда велося…».

Кiлькiсть переглядiв: 261

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.